Альона Карпова

Альона Карпова

Журналіст, письменниця, краєзнавець. Цікавлюся історією та сучасністю Сумщини. Люблю театр і не люблю політику, але інколи вони між собою такі схожі.

Сьогодні із зони АТО українські бійці надсилають здебільшого СМС чи повідомлення по вайберу. А колись цілий інститут польової пошти існував для того, щоб рідні могли отримати вісточку від бійця з фронту. Напередодні 9 Травня зазирнемо в приватну переписку майже 80-річної давнини, щоб дізнатися, про що ж писали герої війни, чим вони жили, як воювали і про що мріяли на полі бою.

Анна Ярославна та Роксолана… Ці жінки були відомі в світовій історії як дружини «заморських принців». Чи були вони щасливими, коханими, бажаними для своїх чоловіків − питання суперечливе. Адже історія − річ недостовірна. Сьогодні деякі з українок уже давно живуть за кордоном. Туреччина, Італія, Німеччина, Франція, Америка і навіть країни Африки стали для наших Оксан, Наташ чи Тань другим домом.

У Сумському обласному театрі для дітей та юнацтва сьогодні відбудеться прем’єра «Собаки» – епічна розповідь про зграйку бродячих псів, у яких склалися непрості стосунки людьми. Журналісти SN побували на передпрем’єрному показі вистави.

Неділя, 19 лютого 2017 09:48

Герою АТО, ти ж не сталевий!

Часом і справді думаю, що ти − зі сталі: мужній, рішучий, надійний, завжди готовий кинутися в бій, захищати рідних, рятувати Україну.

Скільки пекельних битв ти пережив − Слов’янськ, Ілловайський котел, Дебальцеве, Донецький аеропорт, Авдіївка… Це лише кілька міст і місць, яким судилося увійти в історію, називатися гарячими точками на карті зони АТО. Але ти ж знаєш, що таких місць більше, значно більше.

Ти ідеш бій і не відаєш, чи залишишся живим, чи побачиш іще бойових побратимів, чи вони побачать тебе. А твої рідні у цей час виглядають листів із фронту. Вони чекають і бояться листоношу, адже не знають, що той принесе − лист від героя чи похоронку…

Середа, 08 лютого 2017 10:22

Хто вбиває освіту на селі?..

Із почутого…

Нещодавно стала свідком розмови двох жіночок на автовокзалі.

− Що ви там уже, йдете в об’єднану громаду в себе в районі?

− Та ні, наш сільський голова боїться, що школу закриють. У нас же там 18 учнів було, але він - молодець - не дав убити школу. Попривозив якихось багатодітних сімей, оселив їх у пустих хатах і тепер у нас до 30 учнів набереться. Нащо нам об’єднуватися!

− Так, люди ж хоч приїхали нормальні?

− Та де там! Кажуть, неблагополучні. Зате школу не закриють. Роботу ж зараз нам так важко знайти!