Середа, 03 травня 2017

«Дорога мамочко! Пишу тобі із фронту…»

Автор 
Альона Карпова

Журналіст, письменниця, краєзнавець. Цікавлюся історією та сучасністю Сумщини. Люблю театр і не люблю політику, але інколи вони між собою такі схожі.

Сьогодні із зони АТО українські бійці надсилають здебільшого СМС чи повідомлення по вайберу. А колись цілий інститут польової пошти існував для того, щоб рідні могли отримати вісточку від бійця з фронту. Напередодні 9 Травня зазирнемо в приватну переписку майже 80-річної давнини, щоб дізнатися, про що ж писали герої війни, чим вони жили, як воювали і про що мріяли на полі бою.

Листи з минулого зберігаються в музеї

Знаю, що нині не на часі говорити про Велику Вітчизняну війну. І хоча через кілька днів ми відзначатимемо 9 травня, нинішній День Перемоги уже кілька років зовсім не той, як, наприклад, ще років п’ять тому. Це й зрозуміло, адже так сталося, що країна, з уродженцями якої пліч-о-пліч боролися наші солдати проти німецьких загарбників, нині сама є загарбником, ворогом України. Анексований Крим, окупований Донбас, інформаційна війна проти українців з використанням найбрудніших технологій − це реалії сьогодення.

Та, все ж попри все, я не можу напередодні 9 травня не сказати про ветеранів попередньої війни − 1941-1945 років. Адже у минулому році їх по всій області було лише 405. А сьогодні ще менше.

Але ж вони теж, як і нинішні герої АТО, захищали свою землю. Вони залишали свої життя в палаючих танках і на випалених полях, у зруйнованих землянках і в німецьких концтаборах. Вони любили і ненавиділи, сподівалися і втрачали надію.

 І, звичайно, писали звісточку додому і чекали новин від сімей та друзів. Ось тільки через 75 років засоби зв’язку з рідними осучаснилися. І якщо сьогодні повідомлення від бійців АТО ми отримуємо по телефону, із соцмереж і навіть можемо поговорити з ними через скайп, то раніше чи не єдиним засобом спілкування з бійцями було листування. 

Солдатські листи з фронту − це своєрідний літопис Другої світової війни, хроніка основних подій, правильний барометр морально-політичного стану наших військ і тилу під час війни. Про що писали бійці? Вони правдиво оповідали у своїх листах про тяжкі втрати, про біль, про любов і ненависть, про буденне солдатське життя і подвиги бійців. Сьогодні чимало із листів солдат із Сумщини зберігається у Сумському обласному краєзнавчому музею і я невимовно вдячна його співробітникам за те, що дозволили доторкнутися до цієї частинки історії, дали прочитати переписку відомих і невідомих бійців  нашої області.

«Я пішов не за славою, не за чинами. Я пішов на смерть»

Фронтові листи того часу і сьогодні, як і колись, пахнуть порохом і димом. Безкінечно дорогі нам ці пожовклі від часу листочки. Сам час визначив їм долю − стати історичною цінністю. Адже писали їх не лише рядові солдати, а й ті герої, кому судилося творити історію і стати її героїчною частиною.

«Дорогие родные! Сегодня улетаю на фронт защищать свою Родину, свой народ. Подобрал себе замечательных летчиков-орлов. Приложу все силы, чтобы доказать фашистской сволочи, на что способны наши летчики. Вас прошу не беспокоиться. Целую всех. Степан». 30.06.41г.

Так писав своїм рідним у Суми прославлений льотчик, підполковник Степан Супрун. З перших днів війни він був на фронті і вже невдовзі чутки про його подвиги розлетілися повсюди. 4 липня Супрун вилетів на бойове завдання і не повернувся.

«Эх, Соня, как все изменилось! Какие планы были! Как хорошо было жить! А теперь война…  А я собиралась в летних лагерях варить варенье, там ягоды очень много, особенно земляники… Пишу письмо под крылом самолета. Вот-вот полечу на задание. Не беспокойся за меня… Привет от Павлика. Ваша Катя ».

Старший лейтенант Катерина Зеленко написала цього листа своїй сестрі в один із перших місяців війни. Трохи більше, ніж за два місяці війни Катерина Зеленко здійснила 40 бойових вильотів, а восени 1941 року був її останній політ, який став польотом в безсмертя.

«Здравствуй, родная моя Домникия и Юрик. Я буду драться до последнего. А если надо, умру, честно а борьбе за свой народ. Я пошел в партизанский отряд не за славой, не за чинами, а пошел на смерть». Так писав своїй дружині легендарний комісар Семен Руднєв.

А ось які листи з фронту своїй подрузі Вірі Євдокименко написав славнозвісний льотчик, герой Іван Кожедуб.

 «Я знаю, что брат Яков погиб под Сталинградом, а Гриша – в концлагере. Я получил орден Красного Знамени за 20 сбитых самолетов. Это моя месть за братьев. Надеюсь на встречу, тогда вспомним молодость, когда жизнь «била ключом».

Або ще один лист: «Выполняю свою священную обязанность по уничтожению авиации противника. Счет сбитых самолетов – 60. Это тот труд, который я вложил в историю борьбы против немецких захватчиков. Бить врага не числом, а умением – этими словами мы дышим на сегодняшний день. На днях вышлю фотографию. Крепко жму твою руку, дважды Герой Советского Союза Иван Кожедуб».

А за кілька місяців до Перемоги Віра отримала листа, у якому є такі слова:

«Мои юные годы проходят в огне и дыму. Это закалка для будущей жизни. Бои идут на окраине Берлина. Счет сбитых самолетов – 62. Дело идет к концу, скоро встретимся и вспомним юные годы. До скорой встречи, Ваня».

«Помираю, але не здаюся»

Ці слова стали крилатими вже в перші місяці війни. Ось лист із минулого звичайного солдата, сумчанина Якова Багацького. Він у червні 1941 року писав своїм рідним: «Сегодня 23.06. 1941 г. я уезжаю на фронт по всеобщей мобилизации. Направлен в голод Пружаны Западной Беларуси, но вы не беспокойтесь за меня. Будьте живы и здоровы. Я тоже должен еще жить. Город целый день под угрозой и понемногу бомбят, имеются большие потери со стороны врага».

У роки війни на фронті служили понад 800 тисяч жінок. За цими цифрами долі і цілі життя, перекручені, перевернуті, понівечені війною. І пам'ять жіноча зберігає те, що вислизає з чоловічої уваги.

 «Я жива і здорова з 5 березня в Путивльському партизанському загоні у Ковпака. Можливо чули про такого? Про те, що сталося, де була, що робила, писати рано. Ось закінчиться війна, зустрінемося − все розповім. Пережила і набачилася такого, що мене нічим не залякаєш». Ще до війни жителька Сумщини  Ніна Ляпіна закінчила медичний технікум і працювала в одній із клінік. Як почалася війна, добровольцем пішла на фронт. Перебуваючи в партизанському загоні, Ніна винесла з поля бою багато поранених. Та одного разу у самій гущі поранених розірвалась міна, Ніні відірвало ноги. Бійці не встигли донести дівчину до лазарету, вона померла у них на руках. Це було в жовтні 1942 року.

З ніжністю і теплотою писали солдати до своїх мам. Ось наприклад, один із таких листів:

«Дорогая моя мамочка! Дней несколько не получал от тебя писем, а теперь сразу три. Ты все, моя дорогая, волнуешься, губишь свое здоровье и отрываешь от себя последнюю копейку для меня. Зачем ты это делаешь, ведь я отлично знаю, чего стоят для тебя эти деньги.  Ты спрашиваешь о моем здоровье? О нем суди по тому, что с полной выкладкой могу пройти за сутки 60−70 км, перед тем, не поспав пару дней, ибо на болоте перед проливным дождем не уснешь…  Целую, дорогая, крепко, крепко».

Зовсім інші рядочки отримували дружини, наречені, подружки бійців. Інколи вони були навіть такими:

«Мне так хочется видеть тебя, говорить с тобой, побыть хотя бы минутку около тебя. Люблю тебя. Утешением для меня является мысль, что наше будущее будет прекрасно. Я вспоминаю до подробностей твои черты лица, твою привычку держать немного наклоняя голову, твою милую походку. Твоя любовь будет оберегать меня, вдохновлять на победу…».

А окремі листи взагалі є чи не шедеврами поетичного та художнього мистецтва. Ось як пише боєць із Сумщини до своєї дружини:

«И одной мечтой горят солдаты

Покорить захватчиков, изгнать.

Дорогая, мы идем на запад,

Ты прости, нам некогда писать.

Если долго вновь письма не будет,

Не тоскуй, родная, не скучай,

А родным соседям и знакомым

«Он идет на запад» − отвечай…»

Сьогодні солдати теж пишуть про воєнні події, про буденність на передовій. Інколи з місця дислокації наших бійців в зоні АТО можна прочитати пост у фейсбуці чи й навіть блог на якомусь із сайтів. По невидимих «електронних шляхах» летять ніжні СМС-ки до рідних бійців із Сумщини. Пишуть наші земляки із пекельного Сходу і паперові листи. І матері та дружини і з трепетом чекають листоношу: що той принесе − лист, написаний дорогою рукою, чи похоронку. І, може, мине час − і вже через роки, хтось так само із цікавістю переглядатиме цю приватну переписку, щоб дослідити через це листування історію − окремої людини, Сумщини, України.

Альона КАРПОВА

Фото та уривки з листів 1941−1945 років надані співробітниками Сумського обласного краєзнавчого музею

Галерея зображень

{jlex}folder:media/k2/galleries/10360{/jlex}

Актуальні матеріали

Дорожники з копами радилися, як убезпечити проїзд дорогами Сумщини

21 вересня, у приміщенні Служби автомобільних доріг в Сумській області, відбулася зустріч вказаного відомства з керівництвом Управління патрульної поліції в місті Суми.

На Сумщині говорили, як розвиватимуть прикордонні території

Про це голова облдержадміністрації Микола КЛОЧКО зазначив під час засідання «круглого столу» «Прикордонні райони на східному кордоні: як стимулювати розвиток?» за участі радників із впровадження регіональної політики в Україні.

Рокировка с сумской плиткой: новая затея власти?

Старую брусчатку, которая ранее устилала центральные улицы города и пешеходные тротуары, перекочевала в частный сектор. При этом и возить далеко не пришлось. Целую кучу б/у плитки обнаружили во дворе по адресу Кооперативная, 3.

У СумДУ відбулося обговорення процесу децентралізації на Сумщині

У Конгрес-Центрі Сумського державного університету відбулася публічна дискусія щодо динаміки децентралізації в Сумській області. Організатор заходу - Центр досліджень регіональної безпеки при СумДУ у співпраці з харківським аналітичним центром “Обсерваторія демократії”.